Цьогоріч життя Віктора Луговського, режисера народного театрального колективу «Чудодії» Палацу учнівської молоді, перетнуло кілька важливих відміток особистого й творчого довголіття – у серпні він відзначив 75-річний ювілей, а 25 вересня минає 50 років його насиченої педагогічної кар’єри. Окрім того, ця солідна річниця символічно збіглася з професійним святом – Днем позашкілля, повідомили на шпальтах видання Район. Освіта.
Харизматичного, комунікабельного педагога з яскравим темпераментом і неперевершеним почуттям гумору, фантазера і життєлюба колеги й вихованці жартома називають «головним Чудодієм» ПУМу – тут він працює з 2000 року і донині.Напередодні Дня позашкілля ми розмовляємо з Віктором Івановичем про роль педагога-митця в часи соціальних потрясінь і про долі талановитих вихованців, які обирають театр своєю професією.
Вікторе Івановичу, ви почали театральну кар’єру у своєму рідному місті – Запоріжжі, згодом приїхали в Луцьк. А коли і яким чином акторство, режисура переплелися з педагогічною роботою?
Я закінчив режисерський відділ у Мелітопольському училищі, відслужив в армії й повернувся в рідне місто Запоріжжя – почав працювати актором обласного театру ляльок. Я багато виступав, часто бував на гастролях в усій Україні, і став провідним актором театру. Продовжив навчання на режисурі, і 10 років пропрацював актором і режисером-постановником Запорізького театру ляльок. Молодим, сповненим амбіцій, я приїхав на Волинь.
Мені було тоді 33 роки, і у мене були великі плани! Певний час я працював у Волинському обласному театрі ляльок, потім – директором підліткового клубу, згодом викладав театральну майстерність в школах Луцька. Саме тоді я зробив висновок, що мені дуже подобається працювати з дітьми, знайомити їх з театральним мистецтвом, готувати юних акторів, бо виявилося, що мені дуже близьке дитяче сприйняття життя – це і безсумнівна віра в добро і дива, щирість, безпосередність. І протягом крайніх 23-ох років я працюю з театральним колективом «Чудодії» Палацу учнівської молоді.
Зразковий театральний колектив «Чудодії» – один з найстаріших гуртків ПУМу, яскравий літопис якого почався в далекому 1945 році. В колишній будівлі Палацу піонерів (так в радянський час називався заклад) театральним мистецтвом почали займатися 10 перших вихованців. Цьогоріч тут налічується близько 70 школярів, які займаються в 3 групах за віком: молодшій, середній і старшій. Діти вивчають акторську майстерність, пластику тіла, вдосконалюють дикцію, роблять перші кроки в декламаторському мистецтві та публічних виступах, також знайомляться з історією театру. Юні актори щороку показають глядачам нові п’єси на сцені ПУМу, а також беруть активну участь в регіональних, національних конкурсах – і впевнено перемагають!
«Чудодії» – яка казкова й багатообіцяюча назва для дитячого театрального колективу! Як вона народилася?
Так, назва дійсно чудова! Я довго над нею думав, і тоді мені згадалися слова видатного українського письменника, театрального діяча Михайла Старицького: «Артисте, театрале, чудодіє! Віншуєм слово ми твоє! Най твій талант всім серце гріє і підживля усе живе!». Слово «чудодій» найвлучніше передає місію дитячого театрального колективу – творити чудеса на сцені, фантазувати, перевтілюватися в різних персонажів, допомагати Добру долати Зло. Протягом усіх років роботи з юними артистами я спостерігаю, як вони цікавляться театром, як «перетворюються» на чарівників і звірят, принцес і героїв, злих персонажів та їхніх посіпак. Вони дуже серйозно проживають маленьке, сповнене пригод і випробувань життя на сцені, щоб у фіналі обов’язково перемогло Добро, Правда, Надія, Мрія. Театральне мистецтво торкається найтендітніших куточків дитячої душі, змушує їх звучати.
Розкажіть детальніше про репертуар колективу «Чудодії». За якими критеріями ви його формуєте, п’єси яких авторів ставите?
Завданням режисера є підбір відповідного репертуару – щоб на сцені був задіяний кожен юний артист, від наймолодшого до найстаршого. Щоб п’єса несла зрозумілий, позитивний меседж, насамперед, самим дітям, відповідала їхньому віку та інтересам. Щоб вони розуміли, вірили і любили те, про що вони грають перед глядачами. Тут дуже допоміг мій акторський досвід, бо я зрозумів головну стратегію режисера – репертуар визначається потенціалом провідних акторів. Я продумую роль для кожного вихованця – головну чи епізодичну – з якою він успішно справиться. Часто сам пишу сценарії за мотивами книг відомих українських і зарубіжних авторів: Всеволода Нестайка, Шарля Перро, Джоан Роулінґ та інших. Надаю перевагу жанрам казки, ліричної комедії, бо вони добре сприймаються дітьми. Ми співпрацюємо в репертуарному плані з луцькою драматургинею Дариною Ясновською, ставили твори Михайла Супоніна, Лариси Діденко. Минулого року автором новорічної п’єси, яку ми з великим успіхом презентували юним глядачам, став молодий режисер, мій вихованець і випускник колективу Владислав Маціюк – це була спроба політичної сатири на воєнні події «Як козаки Новий рік рятували». Адже в нас щороку – нові сюжети! І ми вже працюємо над новою постановкою, тему якої тримаємо в секреті.
Пригадую, як 2 роки тому, у час пандемії, ізоляції й тривожних песимістичних прогнозів занепаду класичного театру ви впевнено сказали «Не панікувати! Театр був, є і буде!». Соціальні потрясіння тривають і поглиблюються… Як театральне мистецтво допомагає дітям зараз зорієнтуватися в сповненому стресів і реальних небезпек світу?
Зараз, коли триває другий рік повномасштабної війни, я стараюся за допомогою театрального мистецтва відволікати дітей від тривожності, стресів, страху. Я хочу дати їм віддушину, свіже повітря, позитив і радість! На репетиціях ми «проживаємо» наші сюжети, які нам диктує неспокійне життя, але у фіналі в нас завжди є Світло і Добро. Діти переключаються на творчість, фантазують, таким чином, долають стрес і бережуть своє психічне здоров’я. Театр тут дуже допомагає.
Близько 30 ваших вихованців обрали авторство, режисуру своїм покликанням – навчаються у мистецьких вузах, виступають на сценах України, закордоном. Ви пам’ятаєте їх усіх, чи не так?
Звичайно! Я досі на зв’язку з багатьма моїми учнями, вже дорослими і успішними людьми. Вони мені часто дзвонять і пишуть в соцмережах (у свої 75 років пан Віктор швидко навчився користуватися додатками для онлайн-спілкування. – прим. авторки), вітають зі святами, приходять в гості… Я дуже їх люблю і щиро вдячний за таку теплу увагу! У Волинському академічному драмтеатрі працюють Ігор Натанчук, Ірина Басай, Валерія Кірілкіна. Сергій Великий – актор Львівського обласного драмтеатру. На сценах України виступають Катерина Дунай та Олена Бушевська, а Олена Осадча зараз працює в театрі в Польщі. У театральних вузах навчаються Вікторія Негодюк, Катерина Поліщук, Дарина Копитко, Анастасія Лящук, Анастасія Ющук, Софія Дорош і Вікторія Чередько.
А зараз в «Чудодіях» навчаються талановиті діти: Юлія Косинська, Діана Козюра, Тетяна Павлюк, Дарина Лотоцька, Олександра Ярмолюк, Анастасія Шнит та багато інших.
Коли заходиш у репетиційну кімнату колективу «Чудодії», то відчуваєш тут своєрідну атмосферу – діти привітно усміхаються, жартують, вільно висловлюють свої думки, фонтанують ідеями. Як вам це вдається?
Я ставлюся до дітей по-батьківськи і намагаюся підтримати морально кожного, хто це потребує. В гуртку є діти з соціально вразливих родин, яких мені особливо хочеться по-людськи обігріти, підтримати словом і ділом. Окрім того, я спілкуюся з ними як з рівними собі, без зверхності й повчань. Дозволяю вільно висловлювати свою думку, ніколи не наказую. Люблю гуморити, а дітям це дуже подобається. Тренінги, читки у нас завжди відбуваються з жартами, в легкій атмосфері. Так діти набагато краще запам’ятовують ролі, швидше розуміють суть моїх настанов. Гумор і доброта набагато більше можуть дати, ніж суворість.
Цьогоріч під наставництвом Віктора Івановича в колективі «Чудодії» почав педагогічну кар’єру його вихованець – режисер театру і кіно Владислав Маціюк, бакалавр Київського національного університету культури і мистецтв: «Навчання в колективі дало мені найважливіше – бажання опанувати професію, режисуру театру. Завдяки «Чудодіям» я відчув, що акторське мистецтво – це дуже приємно, виступати на сцені класно, і я дуже органічно там почуваюсь. Але я вирішив йти в режисуру. Актор «проживає» одне життя в пропонованих обставинах, а режисер – усі життя героїв драматичного твору. І тому він чітко ставить завдання актору, який той повинен реалізувати на сцені».
Молодий режисер-педагог почав займатися з вихованцями молодшої групи, і вирішив, у чому свідомо наслідуватиме свого вчителя попри вічний конфлікт поколінь: «”Чудодії”– це живий організм, це екосистема, яку створив Віктор Іванович, до чого я ставлюся з трепетом. Це особлива тепла атмосфера любові, прийняття і творчості, яку я намагатимуся зберегти».
У День позашкілля Віктор Іванович звернувся до колег-освітян: «Сердечно вітаю Вас з професійним святом, шановні педагоги позашкільної освіти! Будьте здорові, діліться досвідом і мудрістю з талановитою молоддю, надихайте дітей своїм оптимізмом і творчим запалом. Нехай навколо вас будуть усміхнені й щасливі вихованці, з якими ви разом йдете до професійних перемог. Допомагайте дітям здійснити всі їхні мрії!».
Фото – з особистого архіву Віктора Луговського
Студійні фото колективу «Чудодії» – Юрія Ступака, Миколи Кравчука
Фото з виступів колективу в ПУМі – керівниці гуртка “Юний журналіст” Марії Пилипчук