Вихованець гуртка “Юний журналіст” Палацу учнівської молоді Іван Лобко написав твір про свого тренера з рукопашного бою й отримав диплом учасника Всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”. Відзнаку хлопцю особисто вручив організатор Віталій Голубєв на зустрічі в Луцьку. Публікуємо конкурсну роботу журналіста-дебютанта. Вітаємо Івана з першою публікацією всеукраїнського рівня!
Мій наставник у спорті, уроки якого відбиваються в пам’яті
Треба прислухатися до того, кого ти поважаєш. До цього висновку я дійшов на тренуваннях з рукопашного бою в секції Волинської регіональної федерації «РУБІЖ». Аналізуючи слова та дії мого тренера, Сергія Миколайовича Гузова, я почав керуватися його порадами. Бо він завжди тримає своє слово.
Я познайомився з Сергієм Миколайовичем, коли перейшов з молодшої групи в середню. Мені тоді було 8 років. Вже тоді він мене вразив своєю силою, технічністю, мудрістю і підходом до тренувань. Сергій Миколайович особливо цінував, коли все зроблено якісно, до кінця, а головне – так, як він показував. І це була не впертість, а вимогливість.
Фраза тренера, яку я весь тримаю в голові, це: «Я не подивлюся, що учень – улюбленець чи найкращий в групі. Якщо він ставить під сумнів мій авторитет, отримує попередження і не бере його до уваги, то тоді йде покарання». Коли він щось пояснює й показує, і бачить, що вихованці не звертають достатньо уваги, то моментально дає цим дітям попередження. Були і покарання. Пам’ятаю випадок, коли один хлопчина робив іншим дітям капості, несподівані й болючі підніжки не під час тренувань. Йому довелося покинути секцію за свої вчинки після попередження тренера.
В Сергія Миколайовича є правила: не з’являтися на тренування, не перевдягнувши шкарпетки; завжди стежити за довжиною та чистотою нігтів; завжди тримати в чистоті й порядку свій спортивний одяг та екіпірування. Я вважаю ці вимоги правильними й практичними. На мою думку, ці правила є універсальними на все життя для кожної людини.
Крім того, щоб працювати до виснаження на тренуванні, необхідно ще додатково займатися вдома. Якось ми прийшли на тренування, і він сказав: «Сьогодні будемо перевіряти вашу розтяжку! Я ж вам казав це робити вдома, от і перевіримо, як ви виконували мою вказівку». І всі тоді зрозуміли, що дарма не працювали над собою вдома. Тоді Сергій Миколайович підійшов до кожного й показав, якою має бути розтяжка в спортсмена. Відтоді я пам’ятав про такі завдання тренера і не нехтував ними. І ще я зрозумів, що у нього гарна пам’ять.
Інколи на початку тренування, наставник говорить: «Сідайте, хлопці, поговоримо». І тоді він розповідає або жарт, або повчальну історію. Він вважає, людина краще запам’ятовує, коли сидить. А коли вона стоїть, то готова до дії чи руху.
Рукопашний бій – це не лише спорт, а й підготовка до майбутнього, підтримка моєї фізичної форми. Я не планую спортивної кар’єри, ще не визначився з конкретними планами на майбутнє. Але точно знаю, що витривалість і дисципліна допоможуть мені завжди. І тренування Сергія Миколайовича є повчальними й корисними, вони готують до життя не лише фізично, а й морально.
Фото – Івана Лобка