Що означає для людини стати сильнішою? Як подолати сором’язливість, що не дає проявити себе? Які події життя впливають на цей вибір? Про це роздумує Анастасія Полівода, вихованка гуртка “Юний журналіст” Палацу учнівської молоді, лауреатка Всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст”, в есеї “Стати сильнішою – це і цікаво, і складно!”.
Привіт, я – Настя з Луцька. Мені 15, і ще кілька років тому я б не назвала себе людиною, достатньо рішучою й впевненою, щоб висловити власну думку. Я жила в тіні яскравих людей й уникала нових знайомств і ситуацій, де потрібно було сказати вголос те, що мені щось не подобається. Але одна випадковість кардинально змінила мій характер… і напрям мого майбутнього.
Одного дня на відборі до гуртка волейболу, куди хотіла моя подруга, обрали мене. Тоді я вирішила прийняти виклик долі й спробувати. Вже за два місяці я марила цим спортом, а трохи пізніше побачила, що найактивніших беруть у групи вищого рівня. Усі хотіли туди – тоді я зрозуміла, що, якщо я не переборю свою закритість і страх проявлятись, то залишусь на цьому – нижчому – етапі.
Вже за пів року праці та більшої ініціативності я потрапила в омріяну молодшу лігу. Тоді все змінилося – там всі були не такі дружні та згуртовані. Відчувався пресинг сильнішого, адже кожен виборював своє місце під сонцем, щоб поїхати на змагання або потрапити в основний склад. Бути неактивною та не виділятись тоді було неможливо, бо твоє місце одразу займе хтось інший.
Потроху волейбол змінював моє ставлення не лише до спорту, а й до життя загалом. Я стала емоційно витривалішою, морально стійкішою, зрозуміла, що ти сам маєш йти до своєї мети і замість тебе це не зробить ніхто інший. Після цього я почала відкриватись життю та приймати всі виклики: я погоджувалась на будь-які авантюри та взаємодії з людьми.
Я зрозуміла, що висловлюючи свою думку одразу, ти робиш краще для себе в першу чергу. Я брала участь у різних шкільних заходах, турнірах і за рекомендацією потрапила в гурток журналістики. Так вийшло, що тоді я покинула волейбол, але знайшла нові сфери для себе. Він зробив величезний вклад, змінив мій характер, або просто дав можливість йому проявитись.
Зараз я у напрямі, який мені подобається, – журналістика. Тут я можу відкриватись, проявлятись, висловлювати свою думку. Цей гурток збільшив мою впевненість в собі і я стала ще більш брати участь у шкільних заходах. Я навіть балотувалась в президенти школи! Якби 4 роки тому мені хтось про це сказав, я б ніколи не повірила. Але тепер я розумію: все, що стається – стається на краще. Доля приносить те, що тобі не вистачає – саме так один випадок дав мені не лише любов до спорту, а змінив моє життя кардинально.
Коли я зараз подумки прогортаю ці події, розумію: мені потрібно було пройти кожен цей етап. Спорт навчив мене сміливості, а журналістика дала цій сміливості сенс, інструменти для відстоювання власної позиції. Я не знаю напевне, який шлях оберу в майбутньому. Але точно знаю: і спорт, і журналістика роблять його усвідомленим, цікавим, хоча, можливо, й непростим.