Талановита й вмотивована вихованка гуртка “Юний журналіст” Яна Бондар вже взяла кілька інтерв’ю за перший рік навчання в Палаці учнівської молоді. Для всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!” вона підготувала інтерв’ю з Юлією Домбровською, вихованкою гуртка в’язання під керівництвом Євгенії Стопи. Юна журналістка стала лауреаткою конкурсу й отримала відзнаки від його організатора Віталія Голубєва.
В’язання іграшок, допомога ЗСУ і чесність: історія юної майстрині з Луцька. Інтерв’ю
Кожна людина, яку ми зустрічаємо на своєму шляху, з’являється там невипадково. Немов сама доля бажає, щоб саме про цю людину дізналося якнайбільше людей, зацікавилося, перейнялося її історією, надихнулося її прикладом. То хто ж вона – героїня мого інтерв’ю? Це звичайна, дуже скромна восьмикласниця Юлія Домбровська, учениця Луцького ліцею №10, вихованка Євгенії Стопи в гуртку «В’язання» Палацу учнівської молоді. А я займаюся в гуртку «Юний журналіст». Ось так ми й познайомилися.
Юлія відвідує гурток «В’язання» з 5-го класу. Від самого початку керівниця гуртка Євгенія Антонівна дуже допомагала, навчала, підказувала. Дівчинка взяла участь у виставках, ярмарках, які відбувалися в ПУМі, а також перемогла в кількох міських і всеукраїнському конкурсах декоративно-ужиткового мистецтва. Крім плетіння, вона любить малювати, вишивати бісером. Творча натура!
– Скільки часу йде на в’язання однієї іграшки? – спитала я, коли ми роздивлялися міні-виставку її творів – кумедних і красивих іграшок. На дотик вони були м’які, наче зберігали тендітність й тепло рук Юлії.
– На в’язання однієї іграшки я витрачаю близько 2-3 годин. Як яка – якщо це маленький виріб, то це десь година, якщо це середня іграшка – то вже до 2-ох з половиною годин, а ось, наприклад, Гуся я в’язала 3 години, а Єдинорожку – більше 3-ох годин, – відповіла юна майстриня.
Зараз вже стали звичними збори для потреб ЗСУ: люди роблять це у соціальних мережах, на вулицях міста. Серед них є також і діти, які співають патріотичні й народні українські пісні, продають ручні вироби. Як це почалося в Юлії? Дівчинка розповідає:
– На початках ми ходили по парках, продавали браслети з резинок і стрічок, а пізніше почали продавати в’язані іграшки на ярмарках. В ПУМі дуже часто проводяться такі ярмарки. Біля актової зали ми ставимо столи і розкладаємо іграшки. Люди підходять, і ми їм продаємо, а потім Євгенія Антонівна передає на бригаду, в якій служать волиняни.
– А скільки приблизно коштів вдалося так зібрати?
– Спочатку ми заробили близько 10 тисяч гривень, згодом – ще 5 тисяч гривень. 50% коштів ми залишаємо на матеріали, які є недешеві, а інші 50% – на ЗСУ. Тут як хто вирішує – дехто передає на ЗСУ 20% чи 30%, а ми передаємо половину із виручених грошей.
Євгенія Антонівна додала, що зароблені вихованцями гуртка гроші вона передавала військовим 46 ДШВ, благодійним фондам «Волонтери Волині з добром у серці» і «Надійні крила України».
– Війна триває… Чи будеш ти займатися зборами й далі?
– Так, це надовго, бо після перемоги будуть потрібні кошти на відбудову. І в принципі цей процес мене дуже надихає і розслабляє. В майбутньому я мрію стати дизайнером, – ділиться планами моя співрозмовниця.
Юлія розповіла ще про ситуацію, яка мене неприємно здивувала, шокувала. Це про деяких «волонтерів», які зробили збори на потреб ЗСУ власним заробітком, і серед них є також діти. Та це вже тема серйозного журналістського розслідування, на мою думку.
– Для мене це дуже неприємно, бо зараз наші захисники в окопах, де брудно й холодно. І всі чимось їм допомагають, а такі люди наживаються, витрачають гроші на якісь дрібниці, які можна купити в інший час.
У родині Юлії кілька чоловіків зараз на фронті воюють. Вона дуже за них переживає і хоче допомогти – теплом своїх майстерних рук, які вкладає в іграшки, продає і віддає половину для захисників. І я щиро захоплююся цією працьовитою й талановитою дівчинкою.
Війна змінила наші мрії й бажання, зробила нас дорослішими й відповідальнішими. Ми, українські діти, хочемо бути корисними своїй країні, своїй армії – наближати нашу спільну Перемогу.
Фото зустрічі – керівниці гуртка «Юний журналіст» Марії Пилипчук