Команда загальноосвітньої середньої школи №15 вже не вперше брала участь в конкурсно-пізнавальній програмі “Ми – волиняни”. Цьогоріч школярі “Первоцвіту” разом із педагогом Майєю Сергієвною Васейко вибороли ІІ сходинку у переможному п’єдесталі XV ігор.
Пропонуємо колективне есе команди “Первоцвіт” на тему “Якби я народилася 150 років тому в дворянському гнізді Косачів…”
Лютий – лютує, б’є ціпком, шкребе у двері, потріскуючи останніми морозами, сніг засніжує все навкруги – останні подихи прекрасної пори року – зими. У таку мить я відчуваю себе невагомою крихіткою, яка відірвалася від землі і полинула ген-ген за обрій, у дивовижний світ Волинського краю, у дитинство Лесі Українки…
Волинь… Край, який з давніх-давен славиться предковічними лісами, мальовничими озерами, запашними росяними луками. Серед цієї чудової, неповторної волинської природи проходило моє дитинство.
Безтурботне, босоноге дитинство… Найважливіший період у моєму житті. Скільки щастя, радості принесло воно! Тут, на Волині, я ходила стежками, збиваючи з трави росу, тут вперше крадькома бігала до лісу, щоб відчути його таємниче шепотіння. Тут, біля принишклих стін безлюдного збиралися ми – «дванадцять звитяжних оборонців волі» на таємну нараду. І замок оживав, сповнювався нашими дзвінкими голосами. Саме тут відчуваю себе на чолі французького війська і можу визволити свою країну від ворога як Жанна Д’Арк, або разом із Робінзоном після морської катастрофи влаштувати життя на безлюдному острові…
Не цуралася я дружби з сільськими дітьми. Тихими літніми вечорами сиділа з друзями біля багаття, зачаровано слухала розповіді старших. А навесні бігала з ними до лісу по ягоди та квіти, а ще – перейняти народних пісень та послухати їхню мову.
Пригадую: ще зовсім маленьким дівчам полонила мене пісня про «скрушну» долю дівчини, яка випроводжала свого «козака на війноньку».
Прощай миленька, чорнобривенька,
Я їду в чужу сторононьку,-
до сліз бентежили ці щирі, прості слова мою дитячу душу… І лише пізніше я зрозуміла: пісня – жива скарбниця українського народу, яка єднає нас з родом, своїм народом і усім світом. А завдяки найдавнішим з найдавніших народних пісень: колядкам та щедрівкам, веснянкам, які збирала і записувала моя мама, я народилася як поетеса…
… За вікном тихенько, мов немовля, марудить вітер. Думки просяться на спочинок, щоб опісля з новою силою пірнути в глибінь незвіданих сторінок життя Лесі Українки, яка крізь своє насичене, але, на жаль, несправедливо коротке життя пронесла любов до друзів, батьків та родини. Саме родина сприяла освіті і вихованню Лесі, коли вона була дитиною, і підтримувала її протягом усіх випробувань. У результаті Леся Українка знала багато мов, літературу, філософію. ЇЇ непересічний талант з кожним роком розкривався та вдосконалювався.
Фото – керівниці гуртка “Юний журналіст” Марії Пилипчук