Як розслідувачі “Сили правди” стали героями есею юної журналістки

У жовтні 2021 року журналісти Центру розслідувань “Сила правди” відзначили 4-ий рік роботи “Антикорупційною екскурсією”, на яку запросили своїх читачів. Серед учасників заходу були вихованці гуртка “Юний журналіст” Палацу учнівської молоді ЛМР. Під час екскурсії школярі дізналися про корупційні оборудки, факти яких були виявлені, проаналізовані і оприлюднені на шпальтах “Сили правди” луцькими журналістами-розслідувачами Юрієм Горбачем, Валентиною Куц і Оксаною Петрук.

“Антикорупційна екскурсія” і спілкування з журналістами-розслідувачами справила велике враження на вихованку гуртка Юлію Рак. І про це вона розповіла у своєму есеї “Видання «Сила правди»: розслідування, зустрічі з читачами і приклад для мене”. Ця творча робота принесла їй перемогу на Всеукраїнському конкурсі “Есей – для дітей” від ГО “Львівмедіафорум” у 2022 році. Пропонуємо прочитати есей Юлії.

Що ж, почну з привітання, як кажуть, Let me introduce myself. Мене звати Юля і я вихованка гуртка «Юний журналіст» луцького Палацу учнівської молоді. Чесно кажучи, цією професією я зацікавилась зовсім недавно, та за кілька місяців навчання в гуртку встигла познайомитися з цікавими журналістськими матеріалами і представниками кількох медіа мого міста. Одним із найбільш вражаючих таких знайомств була «Антикорупційна екскурсія», влаштована громадською організацією «Центр журналістських розслідувань «Сила правди». В той день моє сприйняття рідного Луцька – міста, що я знала з дитинства, – кардинально змінилось… Тоді я, можливо, вперше в житті задумалася над тим, наскільки робота журналіста важлива для громади. І про те, як це може зачепити особисто мене.

Метою «Антикорупційної екскурсії» було продемонструвати людям, а особливо молоді, що переважала в рядах глядачів, яке беззаконня відбувається за їхніми спинами, як посадовці з корупційними схемами обкрадають громаду міста. Зізнаюсь, до цієї події антикорупційна тема здалась мені нудною та заїждженою, адже до певного часу я була тим підлітком, який майже не дивився новини: не любила всі ці «дорослі» розмови про політику та про те, наскільки ж важке життя в нашій державі. Проте, щось в мені таки протистояло цим стереотипним думкам. І знаєте, зараз впевнено можу сказати, що ні разу не пошкодувала про час, проведений з журналістами «Сили правди». Всередині мене відбувся якийсь особливий резонанс, коли на доволі невеликій площі центральної частини Луцька, а також його Старого міста розслідувачі показали нам аж 4 об’єкти, існування яких напряму пов’язані з корупційними оборудками. Оприлюднені ними факти були настільки просякнуті нахабством та честолюбством корупціонерів, що просто не вкладалось у голові! На обличчі кожного з екскурсантів відображалось питання: «Невже все настільки погано?». І з усією наступною інформацією, що ми чули, це питання зростало в очах людей. Зростало і наше обурення.

Розповім про один із епізодів екскурсії. Ми підійшли до будівлі другого корпусу Луцького міськрайонного суду Волинської області, де журналістка «Сили правди» Олена Петрук розповіла про найпоблажливішого до нетверезих водіїв суддю. Виявляється, той, хто зобов’язаний утверджувати справедливість та порядок, майже ніколи не доводить до кінця подібні справи: величезний їх відсоток просто «не встигли» розглянути до закінчення строку притягнення до відповідальності або відправили на доопрацювання в поліцію. А Вища рада правосуддя відмовилась відкривати провадження проти цього недобросовісного судді, хоч члени громадської ради зверталися до них з конкретною скаргою. За словами розслідувачки, подібних випадків, коли таке нахабне беззаконня не карається навіть за наявністю низки доказів, на жаль, є багато.

Під враженням я повернулась додому, та ця тема мене не відпускала. Мене переповнювала цікавість,  тож за інформацією я звернулась до місцевих видань. Заголовки, якими рясніли їх шпальти, і здивували мене, і засмутили: «Волинський посадовець, який підробив документи про ремонт, не понесе відповідальності» (видання «Конкурент»), «Директор комунального підприємства у Луцьку привласнив 117 тисяч гривень» (видання «Район.in.ua»), «На Волині ексзаступника міського голови судили за преміювання своєї двоюрідної сестри» (видання «ВолиньPost»). Актуальність та масштабність цієї теми важко заперечувати, коли стикаєшся з подібним. Луцьк значиться на карті, як один із найменших обласних центрів України, та й сюди зуміла прокрастись ота запекла ворогиня демократії — корупція. В цей момент, я згадала про «Силу правди», знайшла їхній офіційний сайт та почала його досліджувати. Мене переповнювали двоякі почуття: з одного боку — обурення чиновницьким свавіллям, а з іншого – гордість за тих, кому не все одно, кому вистачає сміливості казати правду та поширювати її, називати імена та показувати громадянам хто є хто.

Я прочитала кілька статей, потім вирішила взяти онлайн-інтерв’ю у видання «Сила правди», тож написала їм у соцмережі, доволі швидко отримала відповідь. Особливо мене цікавило те, які зі своїх розслідувань «Сила правди» вважає наймасштабнішими та які з них здійснили найбільший вплив на громаду. Журналісти розповіли про те, що з останнім часто виникають проблеми, адже в ідеалі всі оприлюднені на шпальтах «Сили правди» розслідування повинні вести до кримінальних проваджень. Та подібне, на жаль, стається нечасто. Тому головним пріоритетом організація вважає зачепити саме небайдужого читача, пробудити в ньому прагнення до справедливості. Журналісти активно взаємодіють з молоддю, бо бачать в ній основну перспективу.

Коли ж «Силі правди» все-таки вдалося пробудити Феміду своїми матеріалами? За приклад можна взяти справу, про яку розповіла журналістка Валентина Куць. Вона стосувалася проведення тендеру на роботи по реставрації мереж зовнішнього освітлення на вулиці Конякіна. Переможцем стала одна із компаній, причетним до якої є син депутата міської ради. Здавалося б, ну переміг та й годі, аби користь була, от тільки з семи компаній, що брали участь в аукціоні, ця ставила найбільшу ціну. Чому ж так вийшло, що дешевші та не менш якісні пропозиції програли? Це стає зрозумілим, поглянувши на ім’я та статус власника компанії переможця. Для «Сили правди» це неодмінно стало приводом опублікувати розслідування, яке набуло широкого розголосу серед луцької громади. Справедливість перемогла, адже врешті-решт скарги та зібрані матеріали допомогли скасувати результати тендеру та віддати його компанії, що готова була зробити роботу дешевше. Редакція «Сили правди» відсвяткувала цю важливу перемогу, але нагадує, що, на жаль, далеко не завжди історії закінчуються так позитивно. Регіональна система, що поросла корупцією, не така гнучка, як того хотілося б, тож отримувати фідбек стає все складніше.  Так, дуже хочеться, щоб відсоток успіху таких справ став хоч трохи значніший, та для цього потрібно значно більше громадської підтримки.  

Всі ці кричущі факти про корупцію і бюрократію вразили мене в саме серце. Мій підлітковий максималізм пробудився, щоб зробити бодай щось корисне – саме тому я пишу цей есей. Я –15-річна дівчина, яка фактично не розуміється в цій темі, але просто бачить ту несправедливість, корисливість, через які наша країна далеко не в топі економічно розвинених. Я не ідеалістка, та тут змовчати було важко. Адже всі ці люди, що бачать вигоду в беззаконні, просто знищують можливість розквіту України для нових поколінь – для мого покоління. Журналісти, своєю чергою, повинні поширювати виключно правдиву інформацію, а не підлаштовуватись під посадовців чи олігархів, бо якщо не буде ось таких організацій як «Сила правди», то  кому тоді вірити? Де шукати не проплачені новини? Я, як і багато моїх однодумців, надзвичайно вдячні за старання тим журналістам, які присвятили своє життя пошуку та поширенню правди. Дякую, ваша праця ніколи не буде даремною!

І ще одна важлива річ: я – початківець в журналістиці й тільки почала писати свої перші інформаційні матеріали. Та у мене вже є професійний взірець чесності, сміливості, відданості громаді – це журналісти громадської організації «Сила правди».

Керівниця гуртка “Юний журналіст” Марія Пилипчук

Залиш коментар